Випадкова перемога, яка змінила хід Другої світової війни

Главная

2 лютого адепти «Вєлікой Отєчєствєнной» відзначають річницю закінчення Сталінградської битви, яка стала переломним моментом у ході Другої світової. Однак…

… факти засвідчують, що перемогу під Сталінградом радянське командування не планувало, а успіх виявився… випадковим.

Loading...

БРЕХЛИВА ІСТОРІЯ
Радянська версія історії Другої світової війни настільки пронизана брехнею, міфами та пропагандою, що історики вже сумніваються, чи є там хоч частка правди бодай на рівні подій та дат битв.

Однією з таких пропагандистських сторінок є міф про заздалегідь запланований радянськими геніями військової стратегії план оточення та розгрому німецьких військ під Сталінградом із одночасними відволікаючими ударами на московському та ленінградському напрямку — щоб спантеличити німців і відвести сили супротивника.

За цим планом у листопаді 1942 року атакуючі радянські війська, замкнули кільце навколо німецьких військ у Сталінграді, оточивши 290 000 солдатів ворога. Саме після цієї битви було зупинено безупинний наступ німецьких військ, які вважалися непереможними, а нацисти вперше за три роки війни перейшли до оборони.

Зі Сталінграду розпочався повільний відступ німецьких військ, а СРСР почав перетворюватися з геополітичного лузера, якому західні союзники давали мало шансів, на впливового геополітичного гравця. Однак документи та факти засвідчують, що у 1942 році вирішальний удар радянське командування планувало завдати зовсім у іншому напрямку.

Російський історик В’ячеслав Красіков у книзі «Перемоги, яких не було» аргументовано висловлює сумніви у багатьох міфологізованих перемогах Російської імперії та Радянського Союзу й констатує, що замість об’єктивного вивчення минулого та врахування власних помилок, історію в Росії перетворили на пропаганду.

Етнічного росіянина важко тут запідозрити у необ’єктивності, позаяк автор, будучи патріотом свого народу, бажає лише правдивої версії та реалістичного аналізу історії, без яких нація, задурманена пропагандою, в майбутньому знову наступатиме на ті самі граблі й зазнаватиме тих самих жертв.

«ГЕНІЇ» СТРАТЕГІЇ
У своєму дослідженні на основі документів та мемуарів радянських генералів В. Красіков помічає, що у 1942 році найбільші сили радянської армії були сконцентровані зовсім не на Сталінградському напрямку, що виглядає досить дивним для «запланованого основного удару».

Зокрема на ленінградському та центральному напрямках радянські війська нараховували 3,1 млн. солдатів, а на південному напрямку (там де Сталінград) — усього 1,9 млн. Така ж неспівмірна ситуація й з військовою технікою: 41 000 одиниць артилерії на півночі та в центрі, і 24 000 на півдні, 4464 танки на півночі та в центрі, і 1782 на півдні. Водночас Генштаб скерував й більшість літаків та резервних частин зовсім не у напрямку Сталінграду, а кинув їх на центральні фронти під Москвою.

Отож армії, які, як пізніше назве радянська пропаганда, виконували «відволікаючу» роль, набагато перевершували сили, які нібито мали нанести ворогу основний удар. Більше того, якщо вірити радянській версії про заздалегідь запланований вирішальний наступ під Сталінградом, то виявляється, що радянське командування вирішило нанести відволікаючий удар на 5 днів пізніше основного: 19 листопада почався радянський контрнаступ під Сталінградом, а 24 листопада — наступ під Москвою.

Водночас, найбільші втрати у 1942 році радянська армія понесла не в районі Сталінграду («вирішальної битви»), а в районі Ржева на московському напрямку, де втрати вдвічі перевищують сталінградські. Дивне співвідношення для «головного» та «відволікаючого» напрямків.

Цифри та факти засвідчують, що радянські маршали не вигадали нічого оригінального, ніяких маневрів та оточень, і вирішили здійснювати пряму лобову атаку на Московському напрямку — щоб відігнати німців подалі від столиці. Ставка Верховного головнокомандування та Генштаб Червоної армії виходили з того, що найсильніше угруповання вермахту продовжувало перебувати на центральній ділянці радянсько-німецького фронту, як і раніше, загрожуючи столиці СРСР.

Для відведення уваги водночас вирішили й завдати кількох відволікаючих ударів на південному та північному напрямках. В цей час радянська розвідка помилково занизила дані противника на сталінградському напрямку й тут було вирішено завдати відволікаючого удару, тоді коли всі резерви були переведені під Ржев, де здійснював командування маршал Г. Жуков.

НЕСПОДІВАНА ПЕРЕМОГА
У цей час радянські війська відволікаючого напрямку завдали удару по північному флангу противника під Сталінградом, який був особливо вразливим, тому що захищався угорськими, румунськими та італійськими військами, що за рівнем озброєння, підготовки та бойового духу значно поступалися вермахту. Погано оснащена 3-тя румунська армія була розгромлена за один день, оголивши цілий фланг лінії оборони, а радянські танки прорвалися противнику в тил.

23 листопада їм вдалося оточити основні німецькі дивізії, які міцно утримували атаку Червоної армії на центральних позиціях. В оточення потрапили 6-та німецька і 4-та танкова армії, румунські 3-тя і 4-та армії та італійська 8-ма армія. Приблизно четверта частина військ гітлерівської коаліції на Східному фронті виявилася відрізаною від своїх тилів.

«Успіх виявився настільки несподіваним, що в Москві навіть не одразу повірили донесенням із півдня»

Успіх виявився настільки несподіваним, що в Москві навіть не одразу повірили донесенням з півдня. Але навіть після цього Кремль наказує розпочати основний наступ на ржевському напрямку. Поки Жуков сотнями тисяч клав червоноармійців у безглуздих лобових атаках, здійснюючи головну наступальну операцію «Марс», 9-та німецька армія під командування генерал-полковника Моделя відбила всі радянські атаки. Під Ржевом радянська армія втратила майже 2000 танків і півмільйона солдатів, кілька корпусів та дивізій потрапили в оточення, звідкіля з великими труднощами вирвалися.

І тільки коли після безуспішних атак та величезних втрат Жукову стало зрозуміло, що на ржевському напрямку нічого не вийде, маршал звернув увагу на ділянку фронту, де вже було досягнуто успіху та прорвано фронт противника, і наказав перекидати частину військ під Сталінград. Проте, навіть коли на південному напрямку стала очевидною перспектива успіху, радянський Генштаб вирішує розпочати великий і безуспішний наступ на Ленінград, втративши при цьому 115 000 вбитими.

Однак втраченого часу не повернеш і поки на Волзі вдалося зібрати необхідну кількість військ, розгром оточеного противника розпочався лише через півтора місяці. Лише концентрацією величезних мас військ та силами п’ятьох фронтів і десятків армій СРСР зумів завдати поразки значно меншим за чисельністю солдатів та техніки німецьким військам. Битва під Сталінградом змінила хід Другої світової війни та стала початком великого радянського наступу і початком кінця гітлерівської коаліції.

Після війни Жуков, а вслід за ним і радянські історики, оголосили бійню під Ржевом, тобто операцію «Марс» допоміжною та «відволікаючою», а контрнаступ під Сталінградом — основним і заздалегідь спланованим напрямком. Хоча факти засвідчують, що прорив німецького фронту відбувся там, де Жуков навіть не очікував.

Уже через менш ніж за рік після Сталінграду радянські війська, під гаслами «визволителів» розпочали наступ на українські землі, не рахуючись із жертвами у битві за Дніпро та захопленні Києва до дати річниці більшовицького перевороту. Одразу після війни радянські «визволителі» організували в Україні третій голодомор та розпочали масові репресії, депортації і жорстоку радянізацію населення західноукраїнських областей, придушуючи національно-визвольний рух. Всі подальші трагедії російської окупаційної політики щодо України стали можливими якраз після випадкової перемоги під Сталінградом, в якій радянські окупанти перемогли німецьких окупантів, а Колима здобула перемогу над Бухенвальдом.

Джерело

Loading...

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *